Erlotinib (Ерлотиніб) – таргетна терапія раку

Ерлотиніб (Erlotinib) — це потужний протипухлинний засіб, що належить до класу інгібіторів тирозинкінази рецептора епідермального фактора росту (EGFR). Препарат являє собою високоселективний низькомолекулярний інгібітор, призначений для таргетної терапії злоякісних новоутворень, розвиток яких асоційований з активацією сигнальних шляхів рецептора HER1/EGFR.

Механізм дії ерлотинібу базується на конкурентному інгібуванні зв'язування аденозинтрифосфату (АТФ) з внутрішньоклітинним доменом тирозинкінази рецептора EGFR. Це блокує аутофосфорилювання рецептора та перериває передачу низхідних сигнальних каскадів, відповідальних за проліферацію клітин, ангіогенез та виживаність пухлини. Препарат особливо ефективний за наявності специфічних активуючих мутацій у гені EGFR (делеції в 19-му екзоні або заміна L858R у 21-му екзоні).

Ерлотиніб має високу біодоступність при пероральному прийомі. Системна дія препарату дозволяє ефективно пригнічувати ріст пухлинних клітин та індукувати їх апоптоз, що призводить до стабілізації захворювання та збільшення виживаності без прогресування у пацієнтів з метастатичними формами раку.

Сторінка на Вікіпедії

Показання до застосування

Ерлотиніб застосовується для лікування солідних пухлин з підтвердженим молекулярно-генетичним статусом:

Недрібноклітинний рак легені (НДКРЛ): терапія першої лінії, а також підтримувальна терапія за наявності активуючих мутацій у гені EGFR у пацієнтів з місцевопоширеним або метастатичним процесом.
Рак підшлункової залози: у комбінації з гемцитабіном для лікування пацієнтів з метастатичною аденокарциномою підшлункової залози як терапія першої лінії.
Прогресуючий НДКРЛ: терапія другої або третьої лінії після неефективності принаймні одного режиму стандартної хіміотерапії.
Препарат може бути призначений пацієнтам зі стабільним перебігом захворювання після чотирьох циклів стандартної платиновмісної хіміотерапії першої лінії як підтримувальне лікування.

Спосіб застосування та дози

Терапія ерлотинібом потребує постійного нагляду онколога та дотримання суворого режиму прийому препарату у формі таблеток.

При раку легені (НДКРЛ): стандартна доза становить 150 мг один раз на добу.
При раку підшлункової залози: рекомендована доза становить 100 мг один раз на добу в комбінації з внутрішньовенним введенням гемцитабіну.
Правила прийому: препарат слід приймати суворо натщесерце — не менше ніж за 1 годину до або через 2 години після прийому їжі. Їжа значно збільшує біодоступність препарату, що може призвести до непередбачуваної токсичності.
Особливості способу життя: куріння значно знижує концентрацію ерлотинібу в плазмі крові (на 50–60%) за рахунок індукції ферментів метаболізму, тому пацієнтам настійно рекомендується відмовитися від куріння.
Корекція дози: при розвитку тяжких побічних ефектів або вираженого шкірного висипу дозу знижують ступенями (на 50 мг) або тимчасово переривають лікування.

Використання ерлотинібу обмежене або заборонене за наступних клінічних умов:

Гіперчутливість: наявність тяжких алергічних реакцій на ерлотиніб або будь-який з допоміжних компонентів препарату.
Вагітність та лактація: препарат має фетотоксичну дію. Жінкам дітородного віку необхідно використовувати надійну контрацепцію в період лікування та протягом 2 тижнів після нього.
Тяжка печінкова недостатність: (клас С за шкалою Чайлд-П'ю), оскільки ерлотиніб метаболізується переважно в печінці.
Тяжка ниркова недостатність: через обмеженість даних щодо безпеки застосування у пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв.
Дитячий вік: безпека та ефективність застосування у дітей та підлітків до 18 років не встановлені.

Профіль безпеки ерлотинібу характеризується специфічними таргетними реакціями, що потребують симптоматичного лікування:

Дерматологічні реакції: акнеподібний висип (спостерігається більш ніж у 75% пацієнтів), сухість шкіри, свербіж та пароніхії (запалення навколонігтьового валика).
Шлунково-кишковий тракт: діарея (часто тяжкого ступеня, що призводить до зневоднення), нудота, блювання та стоматит.
Органи дихання: у рідкісних випадках (близько 1%) можливий розвиток інтерстиціального захворювання легень (ІЗЛ), що потребує негайної відміни препарату.
Органи зору: кератит, кон'юнктивіт, виражена сухість очей та ризик розвитку виразки рогівки.
Лабораторні показники: підвищення рівня печінкових трансаміназ та білірубіну, що вимагає регулярного біохімічного аналізу крові.

Часті запитання

Ерлотиніб — це таргетна протипухлинна речовина, інгібітор тирозинкінази рецепторів епідермального фактора росту (EGFR). Він блокує передачу сигналів усередині ракової клітини, які стимулюють її ріст та поділ. Це призводить до зупинки розвитку пухлини та, у ряді випадків, до її зменшення.

Ерлотиніб застосовується в основному для лікування недрібноклітинного раку легенів (НДКРЛ) на пізніх стадіях, особливо за наявності специфічних мутацій у гені EGFR. Також він використовується в комбінації з іншими препаратами для лікування метастатичного раку підшлункової залози.

Ефективність ерлотинібу значно вища у пацієнтів, чиї пухлинні клітини мають мутації в гені EGFR (наприклад, делеція в 19 екзоні або мутація L858R). Генетичне тестування дозволяє лікарю визначити, чи буде пухлина чутливою до дії цієї активної речовини, що допомагає уникнути неефективного лікування.

Ерлотиніб приймається внутрішньо у формі таблеток. Критично важливо приймати його натщесерце — як мінімум за 1 годину до їди або через 2 години після прийому їжі. Прийом ліків разом із їжею може непередбачувано підвищити їхню концентрацію в крові, що збільшує ризик серйозних побічних ефектів.

Куріння значно прискорює метаболізм ерлотинібу, знижуючи його концентрацію в крові та загальну ефективність лікування. Також препарати, що знижують кислотність шлунка (інгібітори протонної помпи або антациди), можуть перешкоджати розчиненню та всмоктуванню ерлотинібу. Між прийомом антацидів та ерлотинібу має пройти кілька годин.

Як і в інших інгібіторів EGFR, поява вугроподібного висипу є частим побічним ефектом (зустрічається у 75% пацієнтів). Рецептори EGFR присутні в клітинах шкіри, і ерлотиніб впливає на них. Клінічно помічено, що наявність та вираженість висипу часто корелюють із більш вираженою відповіддю пухлини на лікування.