Etoposide (Етопозид) – лікування раку та лімфом
Етопозид (Etoposide) — це напівсинтетичний протипухлинний засіб, похідна подофілотоксину. Препарат належить до групи інгібіторів топоізомерази II і є фазоспецифічним цитостатиком, що діє переважно в S та G2 фазах клітинного циклу. Етопозид широко застосовується в онкології завдяки своїй здатності ефективно індукувати загибель злоякісних клітин, що швидко діляться.
Механізм дії етопозиду полягає у формуванні стабільного комплексу з ферментом топоізомеразою II та молекулою ДНК. Це перешкоджає возз'єднанню розривів у подвійній спіралі ДНК, які виникають у процесі реплікації. Накопичення таких непоправних пошкоджень блокує поділ клітини та запускає механізм програмованої клітинної смерті (апоптозу). Препарат ефективний проти широкого спектра солідних пухлин та гемобластозів.
Етопозид випускається у формах для внутрішньовенного введення та перорального прийому. Він має високу здатність проникати в різні тканини організму, хоча крізь гематоенцефалічний бар'єр проходить в обмеженому обсязі. Препарат метаболізується в печінці та виводиться переважно нирками.
Показання до застосування
Етопозид є важливим компонентом багатьох протоколів хіміотерапії та призначається при наступних захворюваннях:
- Герміногенні пухлини: рак яєчка та яєчників (часто в комбінації з цисплатином та блеоміцином).
- Рак легені: дрібноклітинний рак легені (ДРЛ) як терапія першої лінії.
- Гематологічні захворювання: гострий мієлобластний лейкоз, лімфома Ходжкіна та неходжкінські лімфоми.
- Пухлини у дітей: нейробластома, саркома Юїнга та пухлина Вільмса (у складі комплексних схем).
- Інші солідні пухлини: рак шлунка, рак молочної залози (у специфічних режимах при резистентності до іншої терапії).
Спосіб застосування та дози
Режим дозування етопозиду встановлюється індивідуально залежно від діагнозу, площі поверхні тіла пацієнта та функції нирок.
- Внутрішньовенне введення: стандартна доза становить 50–120 мг/м² на добу протягом 3–5 днів кожні 3–4 тижні. Інфузія має проводитися повільно (не менше 30–60 хвилин).
- Пероральний прийом: доза при прийомі внутрішньо зазвичай вдвічі вища за внутрішньовенну (через біодоступність близько 50%) і становить 100–200 мг/м² на добу.
- Особливості введення: швидка внутрішньовенна ін'єкція може призвести до різкого падіння артеріального тиску (гіпотензії).
- Корекція дози: потрібна при зниженні кліренсу креатиніну або виражених порушеннях функції печінки.
- Контроль аналізів: перед кожним циклом необхідний моніторинг загального аналізу крові (особливо рівнів лейкоцитів та тромбоцитів).
